Лікарі сказали «рак» – і життя розділилося на до і після. Такий діагноз для будь-якої людини – це екстремальна кризова ситуація, це загроза основним життєвим цінностям людини. Про те, який стан переживає людина, якій діагностують онкологію, чому думки про діагноз не відпускають навіть після завершення лікування та як жити далі пацієнту та його оточенню – розповіла клінічна психологиня «Житомирського обласного онкологічного диспансеру» Тетяна Черноус.
Фахівчиня зазначила, що онкологічна наукова спільнота довго думала, як назвати той стан, в якому перебуває людина, коли почує про онкологічний діагноз. І лікарі назвали це станом дистресу, і ця подія, як будь-яка кризова ситуація, має певні ознаки.
«По-перше, це відбувається раптово. Ніхто не чекає, що поставлять діагноз – рак. По-друге, це вітальна загроза. Для пацієнта порушується ілюзія власної безсмертності. По-третє, це руйнування стабільності життя. Серед ознак стану дистресу й відсутність контролю над тим, що відбувається, адже лікарі не можуть давати гарантію, що пацієнт повністю одужує. Також у пацієнта присутнє нерозуміння, як будувати далі життя, втрачається можливість спрогнозувати майбутнє. Все це вибиває грунт з-під ніг у хворого», – розповіла психологиня.
Як зазначила Тетяна Черноус, ці емоції – нормальна реакція людини на ненормальні події, адже захворіти може кожен, незалежно від статусу та рівня життя. Аби зменшити моральне навантаження онкологічним пацієнтам вкрай важливо звертатися до психологів, проте саме до тих фахівців, що розуміються на онкології. Психолог допоможе прийняти себе, впоратися з емоціями, та буде поруч, аби відслідковувати деструктивні думки та допомагати приймати раціональні рішення.
Психологиня наголошує, що для онкопацієнта важливим оточенням є не лише медичні фахівці, а й рідні та друзі, які будуть безпосередньо залучені до процесу лікування і реабілітації хворого. І чим більше навколо пацієнта оточуючих, які його підтримують, тим краще це впливає на стан хворого та процес його одужання. Всебічну підтримку онкопацієнтам також надають групи самодопомоги по принципу «рівний рівному»: там хворі ділиться власними історіями і хвилюваннями. Зустрічі з іншими пацієнтами з аналогічним типом або стадією раку може бути корисною, це можливість побачити і зрозуміти, що хвороба є виліковною, отримати співчуття та підтримку.
Тетяна Черноус відмітила: важливо пам’ятати, що допомога потрібна не тільки під час виявлення діагнозу або в період перебування в лікарні, але й після завершення лікування, коли пацієнту треба повертатися в звичний ритм життя. Адже після проходження лікування пацієнти можуть перебувати в постійному страху, що хвороба може повернуться.
«Лікування онкологічного діагнозу досить тривале, пацієнти за цей період звикають, що про них опікуються. І коли лікування завершується, для них це теж шок. Їм здається, що вони втрачають контроль, що хвороба може повернутись. Через це пацієнти постійно прислуховуються до себе, і будь-яке погіршення самопочуття вони пов’язують з поверненням онкологічного захворювання. З’являється хвилювання й тоді, коли наближається час проходити контрольне обстеження. У таких випадках, коли у пацієнтів підвищується рівень тривожності, вкрай важлива як підтримка психолога, так і близьких. Пацієнту не обов’язково мати одного психолога, можна звертатись до різних фахівців, організацій, на «гарячі лінії», – розповила фахівчиня.
Водночас Тетяна Черноус наголошує, що рак це не вирок, проте варто регулярно проходити профілактичні огляди, аби виявляти онкологічне захворювання на початкових стадіях. Не слід втрачати час, не варто шукати в інтернеті методи лікування та займатись самолікуванням, застосовувати народну або нетрадиційну медицину. Бо тоді час грає проти пацієнтів. Рак на сьогодні виліковний. Є випадки, коли люди на останній стадіях одужували, і перебували в тривалій ремісії.
Діагноз не є вироком, завжди є великі шанси на одужання!