Діагноз онкологія – це екстремальна кризисна ситуація. Можна прирівняти цей діагноз до таких подій як землетрус, пожежа, ураган тощо. Це загроза основним життєвим цінностям. І як екстремальна кризисна ситуація, ця подія має певні ознаки.
-
Раптовість виникнення ситуації. Це завжди не очікувано для людини, ніколи не можна бути готовим до хвороби, навіть незважаючи на певні симптоми.
-
Вітальна загроза – цей діагноз дійсно є загрозою для життя людини. Порушується ілюзія власної безсмертності.
-
Руйнування стабільної картини світу. Хвороба руйнує уявлення та впевненість людини про себе (виявляється я можу захворіти да ще захворіти на рак!). Лякає відсутність явної причини хвороби, що викликає безліч думок та запитань. Руйнується стабільність навколишнього середовища. Найчастіше пацієнта лякають тривале та вартісне лікування, зовнішні зміни в наслідок операції або хіміотерапії, зміна соціального статусу (страх втратити роботу, страх руйнування сімейних стосунків, зміна відношення оточуючих).
-
Відсутність контролю над тим що відбувається. Людина не може контролювати зміни свого стану, реакцію організму на отримане лікування.
-
Невизначеність майбутнього. Ніхто ніколи не дасть гарантію 100% одужання.
-
Стадійність реакції на хворобу.
Спочатку виникає стадія заперечення (анозогнозія)– це захист психіки від переживань – витіснення зі свідомості руйнівної інформації. Людина вважає що виявлена хвороба – це помилка. Тому ходить до різних спеціалістів, проводить безліч обстежень щоб довести – «це помилка». Наводить лікарю, різні доводи, які на думку пацієнта підтверджують відсутність злоякісної пухлина. Або навпаки, знаходячись у стані шокової реакції, взагалі не звертається до лікаря, не розповідає близьким, щоб припущення про хворобу не підтвердилось.
Далі наступає стадія гніву (дисфорія). Запитання які звучать найчастіше: «Чому це я? За що?» «Чому це не виявили раніше?». Звинувачують лікарів у халатності або родичів, в тому що вони винні у виникненні захворювання («Чоловік заставив зробити аборт» або «Я із-за нього нервувала»). Дратівливість, спалахи гніву направляють на близьких, медперсонал, того хто знаходить поряд.
Стадія торгу. Спроба поторгуватися з кимось, хто може дату хоч якусь надію на одужання. «Доктор якщо я буду виконувати всі ваші призначення…кину курити, вживати алкоголь, зміню спосіб життя тощо…зможу прожити ще…»
Стадія депресія. Втрата надії на одужання, усвідомлення тяжкості ситуації. Або втома від тривалого тяжкого лікування, втрата сил для подальшої боротьби. Хворі уникають спілкування, втрачають інтерес до звичних справ, не виходять з дому, розвивається ангедонія (людина не отримує задоволення від життя). Як наслідок – втрата роботи, сексуальності, почуття ніжності до близьких (байдужість до дітей онуків).
Стадія прийняття. Пацієнт або починає боротися, усвідомлює хвороба є, але є й методи лікування. «Я маю бути активним борцем». Або упокорюється з неминучим наближенням смерті й пасивно підкорюється лікуванню або взагалі відмовляється від нього.
Ці етапи не завжди ідуть друг за другом в такому порядку. Людина може довго знаходитись на одній із стадій або повертатися на попередню. А може швидко переходити від стадії до стадії. Але для прийняття хвороби має пройти всі стадій.
На реакцію пацієнта може впливати локалізація пухлини, відношення до свого тіла, здатність сприймати та пережити травму (тобто особисте вікно толерантності людини).
Виявлений діагноз можна порівняти зі смерчем, що неминуче наближається. Пацієнт ( з усім своїм життєвим досвідом) – це будинок. Діагноз – руйнівна стихія (смерч, пожежа тощо), яка нищить будинок, руйнує життя. Головна потреба людини в такій ситуації – потрібно вижити і бути щасливим.
Тому задача психологічної підтримки – це навести порядок після катастрофи. Основою психологічної підтримки є спілкування. Бесіда допомагає управляти емоціями, настроєм, знизити рівень страху. Потрібно знайти зони підтримки пацієнта: рідні, друзі, групи самопідтримки «рівний – рівному», фахівець, який може задовольнити потребу в інформації про хворобу, методи лікування тощо.
Психолог Тетяна Черноус